ПРИТАМА́ННИЙ, а, е.

1. кому, чому, рідко для кого — чого. Властивий комусь, чомусь, характерний, звичний для кого-, чого-небудь. З кімнати пахнуло пилюгою і нагрітим повітрям, притаманним тільки кімнатам, де вже давно не ступала людська нога (Собко, Шлях.., 1948, 93); Кожна людина має свій, притаманний їй, своєрідний спосіб висловлювання (Смолич, VI, 1959, 317); Для народного господарства України притаманний розвиток тісно взаємозумовлених галузей важкої промисловості — чорної металургії, гірничорудної, коксохімічної, машинобудівної, паливної (Ком. Укр., 7, 1970, 15).

2. заст. Справжній. — Пригадуєте ви того шибеника.. Павлушею звався, пам’ятаєте? Притаманний злодій! Скільки він мені в печінках сидів (Довж., І, 1958, 452).

3. рідко. Належний кому-небудь; власний. Притаманне моє ягня (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 57.

Притаманний, а, е. Настоящій, собственный, подлинный. Г. Барв. (О. 1861. III. 99). Моя притаманна сестра. Н. Вол. у. Моя притаманна земля. Н. Вол. у. За що я дам кому притаманного огорода. Н. Вол. у. Притаманне моє ягня. Н. Вол. у. Одцуралася і притаманная родина. Мет. 435.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 444.