ПРИСУДКО́ВИЙ, а, е, грам. Стос. до присудка; предикативний. При великій кількості супроводжуючих підмет або присудок залежних слів логічна пауза між підметовою та присудковою частиною стає обов’язковою, хоч ніяким розділовим знаком вона не відмічається (Худ. чит.., 1955, 99); Форми на —но, —то завжди виконують присудкову функцію (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 33); Присудкове підрядне речення.

∆ Присудко́ве сло́во — невідмінюване слово із значенням стану, що виступає як головний член у безособовому реченні. На означення раптової, несподіваної чи дуже швидкої дії Котляревський широко вживає незмінні присудкові слова, що наближаються своїм значенням до дієслівних форм минулого часу однократного доконаного виду (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 52.