ПРИ́СТІ́НОК, нка, ч. Невисока стінка, яка відгороджує частину приміщення. І стіни й пристінки побиті і подерті.. То знаки вражих куль лишилися старі (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 205); Свиноматок тримаємо по 8-12 голів в одній клітці. Для поросят відвели клітку поруч. Настелили ми їм туди соломи, а в пристінку зробили невеличкі ходи (Рад. Укр., 1.І 1960, 2); // Частина приміщення, відгороджена такою стінкою. Приємно тепер зайти і в світлицю, і в дівочі світелки, і в пристінок, і в пекарню (Стельмах, І, 1962, 414).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 40.