ПРИСТО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИСТО́ЯТИ, о́ю, о́їш, док., розм. Зупинятися, затримуватися десь ненадовго; стояти десь недовго. — Хай стара хоч у свято виспиться. Ми їй і так не даємо спати, — доводили дівчата. Парубки згодились, хоч ще пристоювали (Мирний, III, 1954, 44); Пішла [Катря] швидко, аж підбігаючи іноді. І таки зразу за цегельнями й наздогнала людей, бо йшли нешвидко, спиняючись, пристоюючи (Головко, II, 1957, 291); [Мусій:] Чого доброго ще поб’є [старшина] скрипку. Іванька, гайда в сіни та там поки пристоїмо і, може, як-небудь викрадемось (Кроп., III, 1959, 29); Коли принесе [медсестра] книжки, чи з градусником прийде, чи й просто так, то неодмінно пристоїть коло студента, і видно, що їй не хочеться звідси йти (Гончар, Циклон, 1970, 127); // тільки недок., з ким. Проводити час, стоячи десь з ким-небудь. — Бачив я вчора у віконце, як вона з Опанасом біля колодязя пристоювала (Л. Янов., І, 1959, 470); Побачила [Устина], до кого Франка вибігала на вулицю, з ким пристоювала біля хвіртки… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 13); А там підріс я трохи.. Вже траплялось, що й з дівчатками десь біля перелазу пристоював (Збан., Єдина, 1959, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 43.