ПРИСТА́НИЩЕ, а, с., рідко. Те саме, що пристано́вище. [Наталка:] Петре! Петре! Де ти тепер? Може.. проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище (Котл., II, 1953, 6); З XVI віку Хортиця стає пристанищем селян і міського населення, що тікало від кріпосного гніту російських і польсько-литовських феодалів (Вітч., 4, 1967, 205); Може, ці мури лише тимчасове пристанище, звідки його не сьогодні-завтра визволять… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 37.