ПРИСПІ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. тільки недок., неперех. Співом, піснею супроводжувати якусь дію. Приспівує старий, косить, кладе горами покоси (Шевч., II, 1963, 17); Олександра, приспівуючи та пританцьовуючи, побігла до своєї торбини. й сіла полуднувати з сапальницями (Коцюб., 1, . 1955, 61); Коло скрині поралася Мар’яна: перекладала щось, ..роздивлялась до світла й тихо приспівувала (Вас., І, 1959, 271); Взявшись за руки, дівчата закружляли навкруг старого, приспівуючи: «А ви жито Сіяли, сіяли. А ми жито Жали, жали» (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 519).

2. перех. Співати тихо, напівголосно; наспівувати. В кімнаті на лежанці сиділа стара, гойдала унука, посадивши в колисці, та приспівувала дитячих пісень. (Н.-Лев., І, 1956, 85); * Образно. Хмелина пісеньку таку Приспівує дубку: «Здоров, козаченьку-дубочку» (Гл., Вибр., 1951, 144).

3. тільки недок., неперех. Співати, наспівувати під музику, танок або вторувати кому-небудь співом. Кобзар грає й приспівує (Шевч., І, 1963, 119); Бородавкін теж любив співати, але мав дуже різкий голос. Він почав приспівувать.. і задерчав, як та струна, якою кушнірі [кушніри] б’ють вовну (Н.-Лев., V, 1966, 245); Поміж гостями захоплений сміх. Дехто приспівує, дехто плеще в долоні у такт танкові (Вас., III, 1960, 190); Вона впізнала Семенів голос. Він приспівував собі до танцю (Сміл., Зустрічі, 1936, 21).

4. тільки недок., неперех., рідко. Співати час від часу. Вже й синичка голосніше приспівує, горобці метушаться, відчуваючи прихід весни (Коп., Як вони.., 1961, 18).

5. перех. і неперех., перен., рідко. Говорити що-небудь, перев. приємне для слухача. — Тут і видно, — відозвався [відізвався] він, — хто верх веде дома! Бабське панування!.. Встидайся, старий! У твоїй молодості приспівував ти інакше (Коб., І, 1956, 78).

6. перех., заст. Утрачати що-небудь через спів. Да ти, дівко, свою долю у п’ятінку приспівала (Чуб., V, 1874, 602).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 31.

Приспівувати, вую, єш, сов. в. приспіва́ти, ва́ю, єш, гл.

1) Припѣвать, припѣть. Котл. Н. П. 391. Теща дитя колихала і дитині приспівам: «люлю, люлю, татарчатко!» АД. І. 288. Нехай лишень сядуть за стіл, уже не я буду, щоб не приспівала йому: «Старший боярин як болван.» Кв. А вона сама грає і приспівує. Рудч. Ск. і. 160. приспівувати парубка дівчині. Называть ихъ имена вмѣстѣ въ пѣснѣ. МУЕ. III. 11, 12.

2) Упустить, утратить изъ за пѣнія. Да ти, дівко, свою долю у п’ятінку приспівала и т. д. (Чуб. V. 602), — См. Приснідати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 440.