ПРИСЛІ́В’Я, я, с. Влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, який у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя. Листопадова оказія знов не приставила листів, і Шевченко зовсім занепав духом, але в грудні переборов себе і знову сів писати листи, бо ж, як каже прислів’я, «під лежачий камінь і вода не тече» (Тулуб, В степу.., 1964, 198); «Маніфест Комуністичної партії» має багато образних висловів, фразеологізмів, прислів’їв, які надають мові оригіналу образності, яскравості і передача яких при перекладі потребує неабиякого хисту і вміння (Вісник АН, 1, 1957, 54).

◊ Си́пати прислі́в’ями див. си́пати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 24.

Прислів’я, в’я, с. Пословица, поговорка. Українські приказки, прислів’я і таке инше. Збірники О. В. Марковича і др. Спорудив. Ж. Номис. Спб. 1864.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 438.

прислі́в’я = посло́виця — влучний образний народний вислів, часто римований за будовою, який у стислій формі узагальнює, синте­зує різні явища життя і має перев. повчальний, настановчий, філософ­ський характер, наприклад: «Хто хоче багато, то втратить і те, що має», «Не женися за великим, бо мале згубиш», «Життя як стерня: не пройдеш, ноги не вколовши»; характерною ознакою прислів’я є наявність у ньому тієї чи іншої сентенції. Листопадова оказія знов не приставила листів, і Шевченко зовсім занепав духом, але в грудні переборов себе і знову сів писати листи, бо, як каже прислів’я, «під лежачий камінь вода не тече» (З. Тулуб); К слову йде й прислів’я (М. Номис); Не всяка пословиця при всіх говориться (приказка); Пословиця не на вітер мовиться (при­казка); Пословиця в своєму краї про­рочиця (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 482-483.