ПРИСЛУ́ЖНИК, а, ч. 1. Той, хто служить, виконує обов’язки слуги у когось; слуга. Дім звелено було забити, прислужників розпустити (Мирний, IV, 1955, 236); Дворецький Жегмонт з своїми прислужниками клопотався над фейерверком (Рибак, Помилка.., 1956, 123).

2. зневажл. Той, хто виконує чиюсь волю, прислужується кому-небудь; поплічник. — Тут дехто з ваших односельчан радив вам віддатися на ласку царських прислужників. Погана це порада! (Головко, II, 1957, 310); Вірних прислужників для здійснення своїх реакційних планів Ватікан знаходив в особі українських буржуазних націоналістів (Іст. укр. літ.. І, 1954, 512).

3. Слуга у монастирі, церкві тощо; служка. Мцирі, монастирський послушник, тобто монастирський прислужник, що має стати ченцем (Рильський, III, 1956, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 25.