ПРИСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСВИ́СНУТИ, ну, неш, док.

1. Супроводжувати свистом пісню, танець. У городі знов заспівали парубки, присвистуючи (П. Куліш, Вибр., 1969, 297); Гнатові.. свербіло потанцювати, але в нього ще боліла рука, тому він тільки притупцьовував ногами і присвистував губами (Тют., Вир, 1964, 210).

2. Уривчасто свистіти, насвистувати (перев. супроводжуючи якусь дію). Таке почуття нараз обхопило Марусяка, мов д’хаті [до хати] йде відкись здалека. Навіть присвистувати почав (Хотк., II, 1966, 250); Біля корита Митько напуває лисого. Присвистує. Гладить по шиї (Головко, І, 1957, 370); Став [Іван], два пальці в рота тисне Та як свисне ще й присвисне (Перв., Райдуга.., 1960, 156).

3. Говорити з присвистом. Чернець розгорнув пергамент і.. почав читати тоненьким голоском. В роті не було кількох зубів, і він присвистував (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 595); Голос вірно і правдиво служив мені і в ролях, і в концертах. В комедіях він хрипів, гарчав, присвистував і часом робився тоненьким тенорком (Думки про театр, 1955, 129); // Утворювати уривчастий свистячий призвук при диханні, кашлі і т. ін. Було чути, як хтось сонно присвистував носом у сусідній кімнаті (Трубл., I, 1955, 82); // Утворювати звук, що нагадує легкий свист. Орися чула, як він [поранений] дихає і як у нього в грудях щось шваркотить і присвистує (Тют., Вир, 1964, 381); Дядько гикнув, трусонув віжками, цьвохнув батогом. І от під копаницями тьохнув, присвиснув мерзлий сніг (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 14.