ПРИРІ́ВНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИРІВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.
1. Визнавати кого-, що-небудь у якомусь відношенні рівним кому-, чому-небудь. Прирівнюючи свої різні продукти при обміні один до одного як вартості, люди прирівнюють свої різні види праці один до одного як людську працю (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 79); Оце, Охріме, побратавсь я з ним, та й обридли мені усі давні приятелі, — бо чи ж до його їх прирівняти? (Вовчок, VI, 1956, 282); Ченця до ченця не прирівняти (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 147); // Вважати кого-, що-небудь схожим на когось іншого, щось інше. Один із моїх товаришів у своєму до мене листі прирівнював нас у цей час до дівчини, що незабаром дожидає в хату сватів (Вас., Вибр., 1950, 28); Не хочу я нікого прирівняти, Звиняйте, до Свині… Ні, далебі, що ні! (Гл., Вибр., 1951, 45); // Робити рівним з ким-, чим-небудь у якомусь відношенні. Вона мусить відшкодувати зроблені господарем витрати. Це позбавляло волі, прирівнювало до речі… (Собко, Стадіон, 1954, 129); Письменники Таджикистану разом, зі своїм народом віддавали всі свої сили священній боротьбі, прирівнявши своє перо до багнета (Літ. Укр., 25.V 1962, 2).
2. Порівнювати кого-, що-небудь з кимсь, чимсь для встановлення спільного і відмінного. [Старшина:] Який же я старий? Адже ж нехай прирівняє до мене якого парубка, чи справиться зо мною? (К.-Карий, І, 1960, 39); Гордій витяг з шафи управителеві записи і прирівняв їх до цих (Гр., II, 1963, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 721.