ПРИРУ́ЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. приручи́ти. У степовій та лісостеповій смугах населення переходило від мисливства до приручення тварин (Іст. СРСР, І, 1957. 9); Скотарство виникло [в період неоліту] в результаті приручення тварин (Іст. УРСР, І, 1953, 18).

2. розм. Справа, доручена кому-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 12.