Про УКРЛІТ.ORG

приростати

ПРИРОСТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИРОСТИ́, ту́, те́ш, док.

1. до чого і без додатка. Приєднуватися до чого-небудь у процесі росту, зростатися з чимсь, утворюючи одне ціле. Люди казали, що ніби на свої очі бачили, як у Лаврі ходив якийсь чоловік, у котрого руки приросли до материних кіс (Н.-Лев., II, 1956, 340); Ні, не вернеться він тепер до їх, як не приросте одрубане гілля… (Григ., Вибр., 1959, 248); З’явились за рогом юнкери-патрулі, Переходять дорогу… І Петько до землі Приростає, мов зілля (Бичко, Сійся.., 1959, 393); * Образно. Молот уже так йому приріс до рук, що сміх його бере, коли бачить людину, яка не вміє поводитися з цим знаряддям, не вміє розбивати кам’яну брилу (Томч., Жменяки, 1964, 213); // перен. Щільно притулятися, притискатися до чого-небудь, ніби зливаючись в одне ціле; припадати. Стріляючи, він весь приростав до кулемета і, здавалось, він стріляє вже не лише руками, а всім своїм коротким пружинистим тілом (Гончар, III, 1959, 150); Охоплена жахом, фрау Мільх випустила з рук замок, метнулась у протилежний бік сцени і там приросла до стіни (Галан, І, 1960, 406); Порони ніби приросли до татарського берега, марно чекаючи на проїжджих (Тулуб, Людолови, І, 1957, 407); Командир приріс до телефону, повернувшись спиною до всіх (Кучер, Чорноморці, 1956, 126); Страху не було. Не було і відчуття власного тіла. Лише очі прикипіли до того берега, і руки ніби приросли до кулемета (Коз., Гарячі руки, 1960, 148); // перен. Звикаючи, відчувати постійну потребу в комусь, чомусь, добре освоюватися з ким-, чим-небудь; прив’язуватися. Боявся [Павло], що Марина не поїде з ним у село, а поїхавши знидіє там, втече назад. Але вона.., на подив Павлові, швидше за нього приросла до нового місця (Мушк., Серце.., 1962, 120); — Люди он давно переїхали, а ви, як реп’яхи оті, — не відірвеш від хутора. — Ех-хе-хе, — важко зітхнув Андрій, — хто б то говорив отаке… Приросли ми там, дочко. Здається, й місця ліпшого немає (М. Ол., Чуєш.., 1959, 24); // перен. З’єднуючись з чим-небудь, ставати його частиною. Жменяк ішов вулицею сусіднього села, яке зовсім приросло до міста, і тримав віжками коней (Томч., Жменяки, 1964, 89).

Но́ги (ступні́) приросли́ до землі́ (до ка́меня, до мі́сця і т. ін.) у кого, чиї —хтось не може зрушити з місця. Вона хоче кинуться у воду, рятувать його, а її ноги приросли до каменя, ніби пустили вербове коріння (Н.-Лев., II, 1956, 342); Горленко начебто знов у великій кремлівській залі. В неї враз, як ось і тепер, обважніли тоді ноги, приросли були до місця… (Крот., Сини.., 1948, 5); Прироста́ти (прирости́) до се́рця (до душі́) кому — ставати близьким, дорогим, рідним. Баба відвернулася — їй самій серце краялось, а ся дитина, чужа, «панська» дитина, за одинадцять літ успіла прирости, їй до серця (Фр., IV, 1950, 30); — Сава вже не Михайло! І він мій син! Адіть, Докійко, тут приріс мені до серця змалку, як грудка! Я люблю його, бо що — і він мій син! Але він — то вже інша галузь (Коб., II, 1956, 21); Прироста́ти очи́ма (по́глядом, зо́ром і т. ін.) до кого — чого — не відводячи очей, пильно дивитися на кого-, що-небудь; вдивлятися. Штефан підкрутив гніт і приріс очима до Миколи, на руках у якого загорнена в куртку лежить Параска (Галан, І, 1960, 514); Прироста́ти (прирости́) се́рцем (душе́ю і т. ін.) до кого — відчувати прихильність, прив’язуватися до кого-небудь, полюбити когось. Лагідна зовиця з першого ж дня серцем приросла до своєї молоденької невісточки (Дім., І будуть люди, 1964, 222); У рідну хату повела дівчина бійця, душею приросла до нього, рада поєднати свою долю із ним (Горд., Сильніше смерті, 1946, 26); Язи́к [ні́би (мов, на́че і т. ін.)] прирі́с [до піднебі́ння (до зубі́в)] у кого — хтось на деякий час утратив здатність говорити під впливом якихось почуттів (з переляку, від несподіванки і т. ін.). Єхидними очима головлікар дивився на зніченого Потопальського. В того язик приріс до піднебіння — вже бачив, що йому перепаде на гостинці за таке самоуправство (Збан., Сеспель, 1961, 32).

2. до чого, перен. На деякий час втрачати здатність рухатися під впливом якихось раптових почуттів; завмирати на місці, ціпеніти. Несподівано заскрипіли двері, і від прокурора виклигав [вийшов] Ласій. Ткачук з переляку аж приріс до підлоги, (Збан., Переджнив’я, 1960, 344); Окуниха так і приросла від несподіванки до лави, потім скипіла багатирською злістю і гонором, очі її застрибали, мов їдучі кульки молодого пасльону (Стельмах, І, 1962, 167).

3. розм. Кількісно зростати; збільшуватися, примножуватися. Немилосердно скупився Окунь не тільки на одежі, але й на харчуванні, чавлячи піснотою і свою сім’ю, і наймитів. Так зате земельки щороку приростало, звеселяючи його неспокійні очі (Стельмах, І, 1962, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 11.

вгору