ПРИРЕ́ЧЕНІСТЬ, ності, ж.

1. Стан за знач. прире́чений 2. Бачу його погляд, благальний, сповнений моління й надії, віри в краще, той погляд, яким він дивився на мене, коли його виносили з палати. Невже він відчував, невже розумів свою приреченість? (Збан., Малин. дзвін, 1958, 350); Голда вже не почувала тієї безпросвітної приреченості, яка володіла нею останнім часом (Ткач, Арена, 1960, 238).

2. Неминучість близької смерті. Передчуття власної приреченості і велика жадоба життя злилися для Левітана [в картині «Над вічним спокоєм»] з світом навколишньої пітьми, з тією безпросвітністю, яка тримала під духовним гнітом усіх свободомислячих людей (Мист., 1, 1965, 11); Важко партизанові в нерівному бою, коли він заздалегідь бачить свою приреченість (Збан., Ліс. красуня, 1955, 23); Свідомість приреченості, небезпека смерті справді є випробуванням. Одні розгублюються перед ним і поводять себе як боягузи, інші вміють зберегти самовладання (Ком. Укр., 1, 1965, 64); // Неминуча загибель або вірний провал чого-небудь. Чого вони [греки] прийшли сюди?.. Тепер ось ідуть, як засуджені до страти, беззбройні, зганьблені, мовби вперше відчувши приреченість і злочинність своєї справи (Гончар, II, 1959, 65); Обидва художники — і М. Стельмах, і Г. Тютюнник — пройняті одним ідейним пафосом утвердження добра і справедливості, кожен по-своєму розкриваючи потворну сутність зла й доводячи його неминучу приреченість (Рад. літ-во, 7, 1965, 47); // Усвідомлення неминучості якоїсь катастрофи, чогось небажаного; безнадія. — Ніхто мені тепер не допоможе, — вимовила з одчайдушною приреченістю Зінька (Шиян, Баланда, 1957, 248); Говорив він усе це з якимось жалем і приреченістю в голосі (Збан., Малин. дзвін, 1958, 167); Декотрі дивляться на Черниша довірливо, спокійно, а декотрі ховають в очах глибоку тривогу, майже приреченість (Гончар, III, 1959, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 721.