ПРИ́ПІЧОК, чка, ч. 1. Горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої є черінь печі. Зубиха увесь огонь вигромадила на припічок (Кв.-Осн., II, 1956, 203); Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Ол., Леся, 1960, 84); // Продовгуватий виступ для лежання, прибудований до печі; лежанка. Дід Заруба голосно говорить молитви, сидячи на припічку (Фр., І, 1955, 64); — Спаси та заступи нас, матінко божа… — молилася на припічку стара (Ірчан, II, 1958, 90).

◊ Ще на при́пічку ка́шу їсть хто — дуже малий хто-небудь. Вона пошила тих рушників десятків зо два на придане своїм небогам, котрі ще на припічку кашу їли, а одна лежала в колисці (Н.-Лев., VI, 1966, 8); [Маруся:] Мій суджений, мабуть, ще десь на припічку кашу їсть (Кроп., І, 1958, 94).

2. Виступ на скелі з горизонтальною площиною. Зручно й швидко пошкрябався [Альоша] з припічка на припічок, впирався голими колінами, хапав заломи сірого каменю тремтячими пальцями, сколупував обвітрені пухирі скелі й пнувся вгору (Мик., II, 1957, 180); Зліз [Синявін] на невеличкий припічок на скелі, де стояв репер (Ле, Міжгір’я, 1953, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 709.

Припічок, чка, м.

1) Шестокъ (въ кухонной печи). Чуб. VII. 381. Вас. 193. На припічку жар. Мет. 16. Піч наша регоче, коровая хоче; а припічок усміхається, коровая сподівається. Мет. 164.

2) Лежанка. Мати сидить на припічку. Рудч. Ск. І. 182. А дитина на припічку росквакалася. Чуб. V. 635.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 432.

при́пічок —

1) горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої с черінь печі; на припічку ставлять горшки, коли їх виймають із печі або перед тим, як туди їх постави­ти, вигрібають жар; з припічком пов’язані деякі заборони: «На при­пічок не годиться класти ні сокири, ні долота, ні свердлика, бо горшки б’ються», «Сокири не можна на припічок класти, бо буде лупатися, як той припічок»; ново­народженого баба-сповитуха ле­генько била голівкою об пічну за­слінку — приту́лу, щоб була така сама тверда. Піч наша регоче, коро­вая хоче; а припічок усміхається, коровая сподівається (А. Метлинський); Сорока, ворона на припічку сиділа, діткам кашку варила, опо­лоником мішала, да й так годувала (забавляйка);

2) бокова лежанка, прибудована до печі; служила міс­цем для спання; як хто йшов по гриби, то сідав на припічок, щоб мати щастя. Мати сидить на припічку (казка); А дитина на припічку розквакалася (П. Чубинський); фразеологізм: ще на при́пічку ка́шу їсть — дуже малий хто-небудь.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 482.