ПРИПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОВІСТИ́, і́м, іси́, док., діал.
1. Розповідати. Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Сл. Гр.); — Раз приповідав [панотець], що світ закінчиться! (Коб., II, 1956, 49).
2. Приказувати. З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: — Тото ми!.. Йой, тото ми! (Март., Тв., 1954, 39); — Приповідав лютий Кифір за кожним ремінцем дивні, ..справедливі слова (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 371).
3. Те саме, що приклада́ти 5. — Колись приповідали собі насмішки: «Казав Іван, що видів Штефан, як пан їв булку з молоком та й дуже вона була смачна» (Козл., Сонце.., 1957, 10); Катруся була завжди скора до сміху й жартів, а у такому гурті було чого та з кого посміятися та не одно приповісти (Кобр., Вибр., 1954, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 714.