ПРИПЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док., перех. і неперех., розм. Плакати над ким-, чим-небудь, оплакувати кого-, що-небудь. — Нема кого приплакувати й притужувать (Н.-Лев., ІV, 1956, 322); — Ех, якби оце мені вмерти тут у малині. Хай тоді шукають, хай плачуть наді мною, приплакують (Довж., Зач. Десна, 1957, 467).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 710.