ПРИПИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИПНУ́ТИСЯ, ПРИП’ЯСТИ́СЯ і ПРИП’Я́ТИСЯ, пну́ся, пне́шся, док.
1. Прив’язувати себе до чого-небудь.
2. Притулятися міцно до кого-, чого-небудь; приставати, чіплятися. А воно — живеє, як огонь, гаряче Іванове щастя горнулося, в’юном вилося, припиналось губами, дух забивало (Вас., І, 1959, 302); // Бути причепленим, прикріпленим до чогось. По будинках тих до вікон хустя прип’ялось, мов злидні, що їх ні в двері, ні в вікно не випреш (Л. Укр., І. 1951, 236); Грецькі курить сигарети [обер], б’є підошви фабрик Баті, спрут прип’явся до кашкета — й той в Італії узятий! (Рудь, Дон. зорі, 1958, 81): // перен., розм. Приставати з чим-небудь до когось. Прип’явся, як реп’ях до кожуха! (Укр.. присл.., 1955, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 704.