ПРИПЕЧА́ТАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до припеча́тати. Розпотрошити перуку — одна мить. Припечатаний гербом пана сенатора лист зараз же виглянув на світ (Кач., II, 1958, 435); * Образно. А насправді я.. покійник, у труну покладений, землею припечатаний! (Вишня, І, 1956, 288); * У порівн. — Цей Крашівка мені не до вподоби: гордий якийсь… Не вклониться до ладу, не усміхнеться, немов у нього спина дубова, а губи печаттю припечатані (Вовчок, Вибр., 1937. 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 702.