ПРИПА́ЯНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до припая́ти; // припа́яно, безос. присудк. сл. Проміжну форму становлять дукачі в дротяних та інших обідках, у яких на вушку над зображенням одного з боків припаяно скромну розетку, коронку, литу голівку херувима та ін. (Дукати.. Укр., 1970, 16) ; // Який пристав до чогось. Недавно сніг геть розтанув, а на покрученій стрічці річки, міцно припаяний до берегів, лежав лід (Збан., Переджнив’я, 1955, 347).

2. у знач. прикм. Ламав [бурелом] сосну, хитав, мов дуба, скелі. Із урвищ рокотав, несучи рев і сміх, Зривав орлів припаяні оселі І кидав в прірву ручаїв і лих (Ус., Дорогами.., 1951, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 702.