ПРИПА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до припали́ти. Улянка зупинилась і понюхала повітря. І вона почула не тільки дим, а й сморід від припаленої ганчірки (Донч., IV, 1957, 69); Припалений сонцем і вітрами, худий, високий Кардаш і тепер, у свої тридцять років, мав вигляд студента (Жур., Звич. турботи, 1960, 17); Він так схуд і почорнів. Це від роботи. А волосся вже не таке чорне і блискуче, як раніше, а припалене по краях. Це від сонця (Тют., Вир, 1964, 219); Білий разочок зубів [Любові Прохорівни] одтінив припалені уста, заказав мовчати їм (Ле, Міжгір’я, 1953, 120); Осипаються хліба. Хиляться долу, червоніють пшениці, припалені до рум’яності, місцями полеглі, намертво закручені бурями та зливами (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 3); — Я вам не сказала, кого ви мені нагадуєте, — промовила вона, ..дивлячись на простягнену Огеєм припалену цигарку (Досв., Вибр., 1959, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 699.