ПРИНЦИПО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до основ, суті чого-небудь. Виникла суперечка на принциповому грунті (Вас., І, 1959, 157); Ми не зустрічаємо справді серйозних, принципових статей про дитячу літературу (Донч., VI, 1957, 595); Сувора, глибоко принципова і водночас доброзичлива й товариська критика П. Тичини справила велике враження на І. Микитенка (Літ. Укр., 29.VI 1971, 3); За умов соціалізму відбувається поступове зближення професіонального мистецтва з мистецтвом народним, поступове стирання між ними принципових граней (Мист, 6, 1955, 5); // Стос. до загальних основних сторін чого-небудь. Монтажна схема відрізняється від принципової тим, що її рисують на плані тієї будівлі, де ця схема буде монтуватися (Монтаж і ремонт.., 1956, 87).
2. Який керується певними принципами у своїх думках і діях; безкомпромісний. Він може бути.. іноді занадто принциповим, а іноді просто безпорадним, як дитина (Тют., Вир, 1964, 138); Розважний, солідний, років за сорок, він мав у підлеглих і в начальства значний авторитет як знавець своєї справи та ще як людина суворо принципова (Гончар, III, 1959. 198); Ніні подобався трохи вайлуватий, не так-то й сміливий, але відвертий і принциповий юнак (Добр., Тече річка.., 1961, 7); // Непохитний у своєму ставленні до основ, суті чого-небудь. Є в мене.. деякі зауваження, деякі сумніви з приводу окремих місць перекладу [«Енеїди» І. Котляревського]. Будучи принциповим супротивником того методу, який визначають досить незграбним терміном «буквалізм», я все ж не можу не навести кілька прикладів порушення стилю й характеру оригіналу (Рильський, IX, 1962, 109); — Пан Налбандов виявився принциповим прихильником великого землеволодіння. — Вигнати Налбандова. Завтра ж поповнити комісію мужиками! (Гончар, II, 1959, 211); // Який виключає будь-які відхилення. Будеш запевняти членів бюро про свою принципову точність і акуратність, про вантажний поїзд з Уч-Каргала і відсутність на вокзалі бодай якогось візника? (Ле, Міжгір’я, 1953, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 694.