ПРИНИ́ШКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прини́шкнути. — Еге-е! — протяг він наче до себе, скинув з плеч рушницю й бахнув над головами принишклих втікачів (Коцюб., II, 1955, 350); Вірця стояла принишкла, боялась слово вимовити, боялась поворухнутись (Дмит., Наречена, 1959, 207); Побризкані росою трави стояли тихі, принишклі, бо ранок був теж тихий та безвітряний (Тют., Вир, 1964, 230); Під кручею десь далеко внизу, лежав принишклий, знесилений від спеки Дніпро (Збан., Сеспель, 1961, 167); Вони [В. І. Качалов і П. К. Саксаганський] відчувають, що в кількох кроках за ними слідкують студенти. Але артисти не озираються. Нехай ідуть! Нехай теж зроблять прогулянку по цій квітучій Володимирській вулиці, повз принишклий оперний театр, який зараз ніби остигав від голосів і музики (Мартич, Повість про нар. артиста 1954, 11); Защеміли принишклі рани від довгого й настирливого катування в цьому льоху (Ле, Наливайко 1957, 443); Темні дула кулеметів, принишклих на тачанках, дивилися з темряви просто на Фрунзе (Гончар II, 1959, 433); * Образно. Тиша була повна причаєних звуків, а порожнеча — принишклих небезпек (Смолич, Дитинство, 1937, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 690.