ПРИНИ́ЗЛИВО. Присл. до прини́зливий. Як принизливо. Доки він з матір’ю буде труситися над кожною кроною.. ? (Хижняк, Килимок, 1961, 88); Ткач добре знав, чого хоче Ласій, ждав тільки, щоб старий, попросився у нього принизливо, а тоді вже він йому як милостиню, кине тепле слово (Збан., Переджнив’я, 1960, 155); — Мухо, ти?.. — запитав [Федір] розгублено. На це прізвисько Муся раніше покірно і навіть охоче озивалася. Тепер воно різонуло їй вухо. Прозвучало образливо й принизливо (Ткач, Арена 1960, 195).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 690.