ПРИНИ́ЖУВАТИ, ую, уєш і рідко ПРИНИЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИНИ́ЗИТИ, и́жу, и́зиш, док., перех. 1. Ставити в принизливе становище, ображати. Арсен розумів, що принижує себе, але не даром кажуть, потопаючий за соломинку хапається! (Дмит., Розлука, 1957, 75); Релігія принижує гідність людини, і в цьому її негативна, реакційна роль у нашому суспільстві (Наука.., 3, 1956, 32); Буйний, грубий, часто п’яний феодал міг завжди побити, образити, принизити селянина (Іст. середніх віків, 1955, 31); — Я ображена. Мене принизила холодна, зрадлива людина (Довж., II, 1959, 147).
2. Применшувати значення, роль кого-, чого-небудь, видавати менш значним. Знаючи, яку високу оцінку Гоголю дав Драгоманов і яку відсіч дав він Кулішеві, що принижував Гоголя як побутописця українського життя. Франко саме до Драгоманова звертається з проханням написати біографію Гоголя (Рад. літ-во, 3, 1957, 46); Заздрість, що все сьогочасне принижує завжди і ганить, В пащі неситій моїх не поглинула пісень (Зеров, Вибр., 1966, 336); Мета імперіалістів — занести в соціалістичне суспільство бацили буржуазної ідеології, принизити міжнародний авторитет і величезні успіхи Радянського Союзу, посіяти розбрат між народами нашої країни (Матер. XXIV з. КП України, 1971, 55); Рильський перегукується з В. Маяковським, засуджуючи «сучасних дикунів», які захоплюються розвитком техніки і намагаються принизити мистецтво (Мист., 5, 1968, 26).
3. рідко. Зменшувати інтенсивність, силу вияву чого-небудь. Лише незначно принизивши темп маршу, дивізія продовжувала йти за своїм напрямком (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 689.