ПРИМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИМЕСТИ́, ету́, ете́ш, док., перех.

1. Мести сміття до якого-небудь місця. Примела сміття до порога та й покинула (Сл. Гр.).

2. Метучи прикидати, прикривати що-небудь. Лежить порожняя Торбина, Неначе драная ряднина; її і в руки не беруть, А іноді і сміттям приметуть (Гл., Вибр., 1957, 85); // безос. Да й примітало сніжком білесеньким (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 674.

Примітати, та́ю, єш, сов. в. примести, мету, те́ш, гл.

1) Приметать, примести, подмести (соръ) къ какому либо мѣсту. Примела сміття до порога та й покинула, а винести? Харьк.

2) Наметать, намести на что либо сверху. Її (торбину) і в руки не беруть, а иноді і сміттям приметуть. Гліб. Да й примітало сніжком білесеньким. Чуб. V. 800.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 426.