ПРИ́МХАТИ, аю, аєш, недок., діал. Вередувати. — А ти мати, чи ні своїй дочці? Як почне він [чоловік] примхати, то ти й рученьки попустиш — нехай моєму дитяті доля гине (Вовчок, І, 1955, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 684.

Примхати, хаю, єш, гл. Прихотничать, капризничать. Почне він примхати. МВ. ІІ. 108.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 428.