ПРИМО́ВКА, и, ж. Жартівливий, перев. римований вислів, що вставляється в розмову відповідно до ситуації або у відповідний текст. Рубець розказував нешвидко, з примовками, з приказками, як завжди розказують повітові полупанки (Мирний, III, 1954, 268); Він ще й досі ходив виструнчений, весь час сипав військовими примовками (Збан., Переджнив’я, 1955, 94); Згадала примовку: іди, ринде, деінде: там тебе люде не знатимуть і риндою не зватимуть… (Барв., Опов.., 1902, 366); // Узвичаєна фраза, пісенька, вірш, що проказується під час певної дії, гри. Треба з сією примовкою оббігти голому уночі грядки (Номис, 1864, № 259); Йому пригадалася одна весела примовка, яку він знав ще в дитинстві, і став повторювати її в такт помахам коси… : Косарики плужки кують, Косарики плужки кують… (Тют., Вир, 1964, 252); // Часто повторювана ким-небудь фраза. Наші голови він [капітан] постійно будив мислями. «Думайте, матроси, думайте!» — це була його улюблена примовка (Вол., Дні.., 1958, 86); — Ать, бись мі, лайдак, — тепер уже на себе вилаявся Семен примовкою Заруцького (Ле, Хмельницький, І, 1957, 100); Замолоду працював Мирон Рубчак на залізниці, керуючись своєю улюбленою примовкою: «Як усі, так і я» (Жур., Вечір.., 1958, 207); // Те саме, що при́казка. — Чоловік шукає, де ліпше, а риба — де глибше? — Ні, ця примовка тут непридатна (Собко, Нам спокій.., 1959, 23); — Скопай мілко, посій рідко, то вродить дідько. Чи не так, жінко добра? — Цю примовку і я знаю (Стельмах, II, 1962, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 8. — С. 678.
Примовка, ки, ж. = Примівка. Ном. № 259. Г. Барв. 366.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 3. — С. 427.
при́мо́вка = при́мівка = примо́вля —
1) жартівливий, перев. римований, фольклорний вислів, що вплітається в мовлення як стилістична окраса відповідно до ситуації або на письмі у відповідний контекст, наприклад: «Казана Настя, як удасться», «Як казав Гаврило, я вже не мотовило!», «З Богом, Парасю, поки люди трапляються!»; до примовок слід віднести короткі фрази з побажанням добра, гараздів; коли випивають, примовляють: «Дай, Боже, здоров’я!»; іноді бажають жартівливо: «Дай, Боже, нашому теляті вовка з’їсти!». Згадала примовку: іди, ринде, деінде (Ганна Барвінок); Страхи да ляхи, — ся примівка од нас перейшла і до ляхів (М. Номис);
2) примовний вислів застережного характеру: «В добрий час говорити, в лихий мовчати», «Най то буде межи нами», «Не під ніч (при хаті) згадуючи», «Світ великий, було б здоров’я», побажального характеру: «По сій мові та будьмо здорові!», «Щоб наші діти так вибрикували!», «Щоб наша доля нас не цуралась!», каламбурного характеру: «Балакала, говорила — сім мішків гречаного Данила (Гаврила)», «Воно ніби й так, та трохи не так», «Де кум, де коровай, де Зелені свята», «Жарти жартами, а хвіст набік», «Не кричіть, діду, дощ іде!», «Андрій бабці рідній Федір», казкового характеру: «За царя Гороха, як було людей троха», «За царя Панька, як була земля тонка», «Кажу-кажу казки через перелазки», «Ні в казці сказати, ні пером описати», «Кому казка, а кому і бубликів в’язка»; суть приказки на відміну від прислів’я образно характеризує сам народ: «Поговірка — квітка, пословиця — ягідка». Ні здумати, ні згадати, ні в приказці сказати (М. Номис); Правду в приказках шукай (прислів’я).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 481.
