ПРИМЕ́РКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до приме́ркнути, приме́ркти 1. Ночі вже не було, — сивий осінній передсвітанок плавав над містом у важких хмарах та рудих сяйвах примерклих нічних вогнів (Смолич, День.., 1950, 153); Дівчина безвольно опустила руки і вдруге звела на мене свої примерклі очі (Гур., Новели, 1951, 124); А було ж воно [кохання], було, та й розійшлося, мов туман по долині.. і не таким широким і радісним здається примерклий світ (Стельмах, І, 1962, 202); Одну лиш із служниць, ще віддану примарам Тих днів, знайомий звук, що виник і погас, Прокине з забуття: вона згадає вас І вашу красоту з її примерклим чаром (Зеров, Вибр., 1966, 445); Спогади затопили зараз примерклу за пережиті роки живу пам’ять старого ескулапа (Смолич, Мир.., 1958, 533); Не міг [Володя] їсти. Не сприймав уже, певне, примерклою свідомістю того, що має в руці, і забув, що з тим робити (Коз., Гарячі руки, 1960, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 669.