ПРИМА́НА, и, ж.
1. Те, що приманює, приваблює; спокуса. — Навіщо їм [сережкам] у вухах стриміти? Один блиск та зайва примана для циганчуків (Гончар, Таврія, 1952, 62); [Петро:] Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя (Котл., II, 1953, 38).
2. Чарівність, привабливість. — Я вже що інше думала — продати ліс, хоча він також немала примана і окраса нашої маєтності (Фр., VII, 1951, 43); Де хотіла відбирати [Краньцовська] недотепні надії, хоч такий нападистий поцілунок та відібрав їй на разі всю приман любові (Март., Тв., 1954, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 664.