ПРИ́ЛАД, у, ч.

1. Спеціальний пристрій, признач. для певної мети (вимірювання чого-небудь, управління чимсь, контролю, спостереження за чим-небудь і т. ін.). Лабораторією [Інституту математики АН УРСР] у 1956 р. було розроблено безінерційний прилад для вимірювання тиску крові в порожнинах серця і великих судинах (Вісник АН, 9, 1957, 7); На стінці вагона висів прилад, що показував швидкість руху поїзда (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 301); Після того, як в [лічильну] машину введено вихідні дані і програму обчислень, прилад керування забезпечує повну автоматичність обчислювального процесу (Наука.., 7, 1956, 3); — Невже ж тобі, сину, не страшно там [у небі], коли під тобою вся земля бурею окутана? — ..Ми там по приладах ідемо (Гончар, Тронка, 1963, 63); // Механічне пристосування, пристрій. Їй спало на думку пристосувати до станка невеличкий прилад, який полегшив би роботу (Донч., Дочка, 1950, 166).

2. Інструмент, предмет, який використовується при виконанні певної дії. І срібло, і мідь, і сталі є в донецькій стороні, чи на тракторні деталі, чи на танки і медалі, чи на прилади шкільні (Уп., Вірші.., 1957, 185); Мічурін підняв з землі похідну торбинку з приладами й швидко поліз по драбинці (Довж., І, 1958, 479); // Предмет, що входить до складу якогось устаткування, спорядження. Поруч ціла шеренга рятівних приладів — круги, шлюпки, понтони… (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 94).

3. збірн. Сукупність відповідних інструментів, предметів, необхідних для виконання певної роботи. [Любов:] Піду, познаходжу увесь прилад до малювання, згадала, що маю роботу; вибачайте, панове! (Л. Укр., II, 1951, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 653.