ПРИКІНЦЕ́ВИЙ, а, е.

1. Який міститься при кінці чого-небудь. Всі часточки листка [картоплі], які розміщені між кінцевою і першою парою бічних часток, називаються прикінцевими часточками (Картопля, 1957, 181).

2. Останній, заключний. Один з робітників-ремонтників, які допомагали Яцубі, давав господареві вже прикінцеві напуття: — Не допускайте, щоб вода закипала (Гончар, Тронка, 1963, 192); У прикінцевій строфі [вірша А. Малишка «Кашовар»] висловлена основна думка твору (Іст. укр. літ., II, 1956, 633).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 635.