ПРИКУПО́ВУВАТИ, ую, уєш, ПРИКУПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПРИКУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИКУПИ́ТИ, куплю́, ку́пиш; мн. прику́плять; док., перех. і без додатка. Купувати що-небудь на додаток до чогось. — Їжте, гостоньки, їжте, любі! Ми.. на базарі не прикуповуємо. Живемо колгоспом — дай боже всякому! (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 18); — Здружуються вони [пани] і починають жити ще в кращих будинках, прикупають села, прибільшують собі повагу (Вовчок, І, 1955, 379); [Денис:] Худоби у нас, слава господові, вдоволь [удосталь], хіба ще думаєш прикупити? (Кроп., II, 1958, 458); Шкода, забув [Русевич] цього разу прикупити нових пластинок, така запаморочена голова була (Шовк., Інженери, 1956, 158).

◊ Ли́ха прикупи́вши — з труднощами. Жили тепер, лиха прикупивши, — доїдали останні крихти (Юхвід, Оля, 1959, 99); Перший раз ледве зібрав [Іван] людей.. Та все ж, лиха прикупивши, зібрав якось кілька чоловік (Ткач, Плем’я.., 1961, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 652.