ПРИКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИКОЛО́ТИ, олю́, о́леш, док., перех.
1. Прикріплювати що-небудь до чогось, проколюючи. [Живка:] Ці квіти — знак великої радості. Я збережу їх. А цю червону я приколю тобі на груди (Лев., Нові п’єси, 1956, 121); Пагони.. троянд зв’язують [на зиму], укладають на листя і приколюють до землі шпильками (Колг. Укр., 10, 1960, 33); Старший конюх колгоспу, мов на велике свято, поверх піджака приколов на груди срібну медаль Всесоюзної сільськогосподарської виставки (Чорн., Потік.., 1956, 201); Вона сіла за стіл і, розгорнувши класний журнал, зробила перекличку. Потім приколола кнопками на стіні розклад уроків (Донч., Ю. Васюта, 1950, 22).
2. Убивати кого-небудь, проколюючи тіло багнетом, кинджалом і т. ін. Евріал к йому підкрався І просто в рот кинджал уткнув, І приколов його (Котл., І, 1952, 226); Хоч як метушились конвоїри, скільки не гупали прикладами, скільки не нахвалялись приколоти багнетами, полк поворот проминув і попрямував слідом за комітетом (Смолич, Мир.., 1958, 361); Кожної хвилини знепритомнілий міг очуняти.. Роман уже кинувся до нього з наміром приколоти, але почув тупіт копит позад себе (Головко, II, 1957, 611).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 643.