ПРИКА́ЖЧИЦЬКИЙ, а, е, іст. Прикм. до прика́жчик 1, 2. Кінські голови і прикажчицькі морди вже сновигали попідвіконню і стукали в середохрестя рам окоренками нагайок: — Гей, люди! Економія вже пише контракти! (Стельмах, І, 1962, 186); Вчився [Валерик] тільки на високі бали, краще за всіх отих своєкоштних ябедників, прикажчицьких синків (Гончар, Таврія, 1952, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 631.