ПРИКАЖЧИКІ́ВНА, и, ж., іст. Дочка прикажчика (у 1, 2 знач.). — А то про яку ти кажеш, що до неї тобі далеко? Хіба тут є попівна або прикажчиківна? (Кв.-Осн., II, 1956, 32); [Демко:] Моя воля, щоб ти сватав прикажчиківну (Кроп., II, 1958, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 631.