ПРИ́ЗЬБА, и, ж. Невисокий, перев. земляний насип вздовж стін хати знадвору. І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи Гарненько, в білих сорочках (Шевч., І, 1963, 310); Призьба підмащена жовтогарячою глиною (Кучер, Зол. руки, 1948, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 622.

Призьба, би, ж. = Призба. Стара сиділа з дочкою на призьбі і здалека вгледіла сина. Стор. МПр. 56.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 417.

при́зьба = при́зба = при́спа — не­високий, перев. земляний насип вздовж стін хати знадвору; місце для сидіння, відпочинку. І дід, і ба­ба у неділю На призьбі вдвох собі си­діли Гарненько, в білих сорочках (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 480.