ПРИ́ЗОВ, у, ч.

1. Дія за знач. призива́ти 1 і призива́тися; оголошення про набір на військову службу; набір на військову службу. Призваний до армії одразу по закінченні школи, молодий хлопчина менш ніж за рік після призову встиг побувати солдатом, важко пораненим, оточеним і, зрештою, полоненим (Коз., Гарячі руки, 1960, 42); Десятки тисяч трудівників України, не чекаючи призову, добровільно вступали в армію (Ком. Укр., 10, 1964, 29); Рада Міністрів СРСР.. визначає щорічні контингенти громадян, які підлягають призову на дійсну військову службу (Конст. СРСР, 1963, 15); * Образно. Священик він не кадровий, а, так би мовити, останнього призову, отже, в церковних справах ще початківець (Мельн., Коли кров.., 1960, 47); // розм. Служба в армії. — І що то за «мода» повелась тепер, — сказав дід Мирон, — так рано хлопців женити? — Не перебув він ще й призову, як його вже й окрутили (Григ., Вибр., 1959, 218).

На при́зов (до при́зову) іти́ — призиватися в армію. Так жили вони, поки Петрусеві не прийшов час на призов іти (Григ., Вибр., 1959, 135); [Петро:] Не моя черга на призов іти (Собко, П’єси, 1958, 16).

2. Люди, одночасно призвані на військову службу. Лінкоре, як я, відчуваючи грози, Зберуться незримі сьогодні на флоті Всі призови — юні і сиві матроси, Що стрічку носили твою в позолоті (Нагн., Пісня.., 1949, 43).

3. Заклик до участі в чому-небудь. Реут пригадав давнє — перший призов комсомольців на Донбас (Рудь, Гомін.., 1959, 151); Масовий призов молодих обдарованих сил у нашу прозу — явище відрадне (Рад. літ-во, 3, 1963, 18).

∆ Ле́нінський при́зов у па́ртію див. ле́нінський.

◊ Пе́ршого при́зову хто — один із перших учасників чого-небудь. Це вони, більшовики першого призову, кресали іскри того полум’я, яке осяяло темну ніч кінця минулого і початку нашого століття (Літ. газ., 2.XI 1946, 2); В Українському республіканському будинку літераторів зібралися письменники, науковці, студентська молодь, щоб вшанувати пам’ять одного з поетів першого революційного призову — Володимира Сосюри (Рад. Укр., 7.I 1971, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 621.