ПРИДІ́Л, а, ч. Окремий, боковий вівтар (додатковий до головного) у православному храмі. Бояри й дружинники стояли скрізь — зразу за молодими й біля криласів, у бокових приділах (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 282); Похований [князь Володимир] у церкві святої Богородиці в приділі святого Клемента (Загреб., Диво, 1968, 413).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 606.

Приділ, лу, м. Назначеніе, пріуроченіе къ какому либо мѣсту, дѣлу. І приділу хиба йому не буде? Конст. у. Треба кожній дитині приділ дати: тому пити, тому їсти, те спати хоче, а те спинити. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 414.

приді́л — окремий, боковий вів­тар (додатковий до головного) у православному храмі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 480.