ПРИДУ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до придуши́ти. Син загинув у лісі, придушений деревом (Коцюб., II, 1955, 315); Він поглянув на Огея, придушеного думками і все такого ж недовірливого, лайдакуватого. (Досв., Вибр., 1959, 316); Вона [робітничо-селянська культура] є засобом поступу і розвитку творчих сил робітничо-селянських мас, придушених пануванням поміщиків (Еллан, II, 1958, 115); В 1071 р. спалахнуло народне повстання в Новгороді, під час якого повсталі мало не вбили єпископа. Повстання було придушене князем Глібом Святославичем (Іст. УРСР, І, 1953, 73); * Образно. Вночі знялася буря. Грізно і страшно ревів Дніпро. Придушений чорною млою, він став безбережний (Баш, Надія, 1960, 136); // приду́шено, безос. присудк. сл. Снопи накладено, рублем придушено (Горд., Чужу пиву.., 1939, 90).

2. у знач. прикм. Здавлений, приглушений (про голос, крик і т. ін.). — Ей ти, носатий, купи у мене зайця! — басив з середини [юрми] молодий голос, і в одповідь йому покотився придушений сміх: — Ха-ха! (Коцюб., II, 1955, 353); Десь тут коло мене я почув хрипкий придушений крик (Вас., ІІ, 1959, 329); // Затамований, стриманий (про плач, ридання і т. ін.). Почувся якийсь глухий булькіт, схожий на придушене схлипування (Кучер, Трудна любов, 1960, 455).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 608.