ПРИДУ́МАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до приду́мати. Хіба іноді іграшка яка, придумана ним, зведе братів докупи (Мирний, IV, 1955, 79); Ця посада.. неначе придумана для мене (Март., Тв., 1954, 216); // приду́мано, безос. присудк. сл. Сафрон розстебнув сорочку, пальцями розірвав підшиту до коміра стьожку, і з проріхи скотилося в долоню кілька червінців. — Ловко придумано, — засміявся Гуркало (Стельмах, II, 1962, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 607.