ПРИДА́НИ, нів і да́н, мн., заст. Весільні гості з боку нареченої, які прямують із нею в дім нареченого. За вихилясами придан, За зиком та за сміхом Ніхто й не бачив, як проїхав Той управитель (Шевч., II, 1963, 114); У вуха Гадзюкові глухо бубонів бубон — враження було таке, ніби виїздили з весільним поїздом придани (Кос., Новели, 1962, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 603.

прида́ни = прида́нки — весільні гості з боку нареченої, які пряму­ють з нею в дім нареченого з при­даним; також весільний поїзд; так само називають заміжніх жінок, які беруть участь у всіх весільних обрядах з боку молодої (ведуть до комори, роздягають і навчають «не боятися», — «бо то добре»). Коня у позику не давай, жінки у приданки не пускай (приказка); Свашки і приданки роздягають молоду (Словник Грінченка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 480.