ПРИ́ГІРОК, рідше ПРИГО́РОК, рка, ч. Невеликий горб; пагорок. Одної прегарної днини лунали лісисті пригірки Зелеменя голосами стрілецьких рогів і криками численних стрільців (Фр., VI, 1951, 8); Невисоким пригірком, уздовж Бугу, посувається комбайн (Рад. Укр., 29.VII 1962, 2); В глибоких западинах біліють хати, зеленіють городи, чорніють тини, котрими помережані й пригорки (Н.-Лев., II, 1956, 387); За кілька хвилин трактори повернули праворуч і.. полізли на пригорок, за яким починався рівний степ (Епік, Тв., 1958, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 588.