ПРИГРІ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пригрі́ти. В куточку біля паркана лежав присипаний снігом невеличкий горбок звичайної глини. Рудий вершечок його, пригрітий сонцем, витикався з-під снігу вогкою лисиною (Мик., II, 1957, 231); Малий і хворий я лежав, Пригрітий теплою рукою Моєї матері (Щог., Поезії, 1958, 260); Пригрітий і приласканий новими хазяями, змінивши петлюрівські шаровари на французьке галіфе, Ліснобродський незабаром з’явився із своїми молодцями на Перекопі (Гончар, II, 1959, 76); * Образно. Мріє куток рідний, де я тратив літа, Гасла душа в путах, щастям не пригріта (Граб., І, 1959, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 600.