ПРИГРІВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИГРІ́ТИСЯ, і́юся, і́єшся, док.

1. Зігрівати себе, своє тіло (перев. у теплому, затишному місці). Москва передавала хорошу музику, — я пригрівалася в ліжку і не могла заснути (Гур., Осок. друзі, 1946, 59); Десь притуливсь [цвіркун] на припічку. Пригрівся — й горя мало (Мисик, Біля криниці, 1967, 15); Тьотя Сима мирно дрімає, пригрівшись в куточку канапи (Коч., II, 1956, 467); Ягня, пригрівшися біля людини, пильно дивилося на неї (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 542).

2. розм. Те саме, що підігріва́тися. — Он там, у печі, пригрівається, що слуги не доїли — бери собі та й їж, коли хоч (Хотк., II, 1966, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 600.