ПРИ́ГРІВ, у, ч. Місце, освітлене сонцем; осоння. Мініатюрним виселком теплиці На пригріві красуються (Вирган, В розп. літа, 1959, 226); Сонце стояло ще низько над обрієм, але сміялось по-весняному. На пригріві метушились, цвірінчали горобці (Збан., Малин. дзвін, 1958, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 600.

Пригрів, ву, м. Мѣсто, обогрѣваемое солнцемъ; солнцепекъ. Чабан на соняшному пригріві… спить. О. 1862. V. Кух. 31.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 413.