ПРИГОРЯ́ТИ, я́є і ПРИГОРА́ТИ, а́є, недок., ПРИГОРІ́ТИ, ри́ть, док.

1. Злегка, трохи обгоріти зверху, знизу, збоку (про що-небудь печене, смажене). Хліб пригорів; // Обсмалюватися, обгоряти на вогні (про предмети). Темне обличчя дідове проти заходу сонця позолочене, срібні його вуса мов у огні пригоріли, орлячі очі одблискують (Вас., Незібр. тв., 1941, 82); // Підгоряючи, відгонити димом, гаром. [Оксана:] Що це так горілим тхне? [Ганя:] Ну? А, це у мене печеня пригоріла (Корн., II, 1955, 174); Марудно Насті. Цілісінький ранок копається, а діла — мало. Ледве витопила в печі: борщ википів, каша пригоріла (Речм., Весн. грози, 1961, 102).

2. Висихати, в’янути від спеки. — Відіслала косарів, — зітхнувши, сказала Килина Іванівна. — Он пригоріло і, хоч ти плач, сиплеться зерно (Головко, І, 1957, 433).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 598.