ПРИ́ГОРОД, а, ч. 1. Населений пункт, розташований поблизу території міста; передмістя. За містом уже посувавсь пригород аж до узбіччя: з двох боків його огортало провалля (Стар., Облога.., 1961, 4); Пригороди Ленінграда — Пушкін.., Петродворець із знаменитими фонтанами, Гатчина і ін. — мають чудові пам’ятки архітектури і прекрасні парки (Ек. геогр. СРСР, 1957, 165).
2. іст. Місто, селище, підпорядковане в адміністративному й економічному відношенні іншому, більшому місту. — Усі городи й пригороди пороздавав їм [панам] король то на староства, то на волості (П. Куліш, Вибр., 1969, 116); Посадників у пригороди посилає Новгород, і князь не може їх зміняти (Загреб., Диво, 1968, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 597.