ПРИГОЛУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИГОЛУ́БИТИ, блю, биш; мн. приголу́блять; док., перех. і без додатка. Проявляючи ніжність, ласку, пестити кого-небудь; голубити. Тільки й знає [Левко], що приголублює свою Ївгу (Кв.-Осн., II, 1956, 295); Іван радісно обнімає її [дочку], приголублює (Лев., Марія, 1953, 109); [Наталка:] До кого я пригорнуся і хто приголубить? Коли тепер того нема, який мене любить (Котл., II, 1953, 5); Отець превелебний.. не проминув нагоди приголубити вдовицю (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 31); — Я хотів було приголубити хлопчика, але він рішуче відіпхнув мою руку. — Я не маленький (Збан., Любов, 1957, 36); * Образно. Олена побачила на Севериновій кубанці дірочку, з якої визирала вата.. — Чи куля тебе приголубила, чи на сучок напоровся? — запитала насмішкувато (Тют., Вир, 1964, 540); // чим. Пестити словом, поглядом і т. ін. Він нас ніколи не жалував, сам п’є, гуляє, а нас і словом не приголубить (Барв., Опов.., 1902, 273); Приголубила [Уляна Григорівна] синів, що сиділи навпроти неї, люблячим материнським поглядом (Добр., Очак. розмир, 1964, 32); // у сполуч. із сл. до себе, до серця. Пригортати, притискувати до себе кого-, що-небудь. — Лягай тепер спати, Сидорко, я тебе збуджу, .. — умовляла Одарка, приголублюючи до себе сонного брата (Л. Янов., І, 1959, 74); [Елеазар:] Коли я під ногами знайду хоч листок, я до серця його приголублю (Л. Укр., II, 1951, 144); // перен. Давати захист, притулок, виявляти увагу, піклування і т. ін. — Я дуже боявся за вас, Гергардт, вони вас уже почали приголублювати. Я думав, ви теж продастеся за дрібниці, одержані з видавництва (Собко, Запорука.., 1952, 64); Сестру Валентини Григорівни розстріляли фашисти, і вона зоставила по собі.. сироту Володю.. Володя виріс уже, став зразковим учнем, його пожаліли і приголубили радянські люди (Кучер, Дорога.., 1958, 25); // перен. Доглядати кого-, що-небудь. — Даруй же, боже, нам і нашим дітям вік довгий та щасливий, щоб ти, моя доню, ..приголубила мою старість (Н.-Лев., II, 1956, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 596.