Про УКРЛІТ.ORG

приголовач

ПРИГОЛО́ВАЧ, а, ч., діал.

1. Приголів’я. Здавалося Андрієві, що як сіла вона [мати] звечора біля приголовача, та так і просиділа до ранку, дивилася на нього, ледь-ледь перебираючи його кучері (Минко, Вибр., 1952, 8); Над ними стояв стражник й шурхав рукою під приголовач (Панч, Синів.., 1959, 57).

2. Верхній поперечний брусок у віконній рамі або одвірку. Заходячи в двері, чоловік трошки пригнувся, хоч приголовач одвірків був дуже високий (Ле, Право.., 1957, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 595.

Приголовач, ча, м.

1) Изголовье; у грудного ребенка: свернутая пеленка, подкладываемая ему подъ голову, напр. во время купанья.

2) Въ гробу: доски въ изголовьи и ногахъ, соединяющія боковыя длинныя доски. Н. Вол. у. У труні два приголовачі. Черк. у.

3) Полѣно, которое кладется поперегъ печи, чтобы на него класть поперечныя полѣнья. Угор. Ум. При́голо́вачок. А біленькії пелюшечки сповивала, а з дев’ятого шовку сповивачик сукала, а з сребра-злата приголовачок прикладала. Чуб. III. 324.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 412.

вгору