ПРИГНІТА́ТИ див. пригні́чувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 591.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ПРИГНІТА́ТИ див. пригні́чувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 591.
Пригнітати, та́ю, єш, сов. в. пригнітити, нічу, тиш, гл.
1) Придавливать, придавить. А довбня з стелі, та по голові довгомуда, так його й пригнітила. Чуб. II. 97.
2) Угнетать. І не зважиться багатий брата пригнітати. К. Псал. 23.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 411.